Хочу час я зупинить,
Щоби молодим буть вік,
Та не вдасться ні на мить
Ані зараз, ані повік.
Буде й далі він минать.
Буде й далі він іти,
Наче річка, протікать.
Знаємо це я і ти.
Можемо спостерігать
Ми за ним, як він мина,
Дні і роки рахувать
Доти, доки сивина
В нас не з’явиться й прийде
Наш кінець на світі цім.
Час же той, що нині йде,
Буде й далі йти на нім.
Що було, не прийде знов.
Те, що буде, ще прийде,
Але прийде не на зов
Наш, який до нього йде,
Й не тоді, коли цього
Дуже всім нам закортить,
А тоді, коли його
В світі цім настане мить,
А також у місці тім,
Де воно й повинно буть.
Нам потрібно лиш усім
Цюю істину збагнуть
Й часу річкою плисти,
Доки нас вона несе,
Бо колись і я, і ти
Помремо. Скінчиться все,
Що ми маємо в житті
В світі цім, та лиш для нас.
Як тепер, і в майбутті
Буде проминати час.
Євген Ковальчук, 08. 07. 2021
