Під темними вітрилами ночей
Моя душа палка пливе до тебе,
Бо самота безжально так пече
І коле серце колюхами терен.
До себе в небо тягнеш мов магніт
І мерехтиш у зорянім світінні,
Теплом розколюєш міцний граніт
Моя ти зірка у години пізні.
Я запалю на відстані свічу,
Метеликом присяду у долоні,
По всьому тілу легко пробіжу
І заберу краплини всі солоні.
Жарким цілунком листя обійму,
Зігрію я вогнистим листопадом
І розчиню в коханні сум і тьму,
В очах твоїх залишусь зорепадом.
