Колись любив я на грозу дивитись,
Та й тим страхіттям тішитись, чи то насолодитись.
Як грім гримить, а небо полум'ям палає,
І блискавка стрілою між хмарами літає.
Або ж у землю з тріском скоче,
Ото вже нерви нерви й душу полоскоче.
А хмари синьо - чорні, наповнені водою,
Неначе з гір сповзають, та йдуть десь стороною.
Аж раптом лопнуло, і впало водоспадом,
Дощем сріблястим, чи злим, разючим градом.
Пройшла гроза і сонечко з'явилось,
Все ожило, бо від спекоти вмилось.
Веселка враз, розкинулась впівкола,
І тихий спів пташиний зазвучав навколо.
Колись любив я громовицю,
Війна прийшла, тепер страхіття тільки сниться.
В. Небайдужий.
Під час грози, 13.06.2025.
