Переклад вірша С. Єсеніна
"Не жалею, не зову, не плачу"
Не тужу, не кличу і не плачу
Не тужу, не кличу і не плачу,
Все мине, як з білих яблунь дим.
Оповитий осеневим златом,
Я не буду більше молодим.
Кров пульсує з болями повільно,
Запорошив в серці білий сніг,
Україна степом жовтим з вітром
Не покличе бігти босоніж.
Мандрівничий дух все рідше, рідше
Жар пробуджує в палких вустах.
О моя, загублена ти свіжість,
Водоспад чуттів й вогонь в очах.
Зараз став скупішим на бажання,
О, життя, наснилось ти чи ні?
Ніби я весною гучно зрання
На рожевому промчав коні.
Всі ми, всі у цьому світі тлінні,
Тихо ллється з кленів листя мідь...
Будьте ж ви навік в благословінні,
Що прийшли розквітнуть та піти.
Оригінал
Не жалею, не зову, не плачу
Не жалею, не зову, не плачу,
Всё пройдёт, как с белых яблонь дым.
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.
Ты теперь не так уж будешь биться,
Сердце, тронутое холодком,
И страна берёзового ситца
Не заманит шляться босиком.
Дух бродяжий, ты всё реже, реже
Расшевеливаешь пламень уст.
О моя утраченная свежесть,
Буйство глаз и половодье чувств.
Я теперь скупее стал в желаньях,
Жизнь моя, иль ты приснилась мне?
Словно я весенней гулкой ранью
Проскакал на розовом коне.
Все мы, все мы в этом мире тленны,
Тихо льётся с клёнов листьев медь…
Будь же ты вовек благословенно,
Что пришло процвесть и умереть.
