Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Чайківчанка: КОЛИ ЗОРЯТЬ ДО БЕРІЗ ЯВОРИ (ЖОРЖИНИ) - ВІРШ

Коли зорять до беріз явори,- Ще сонечко розсипає тепло літа. Місяць сіє перли - роси з гори,- Щоб цвіли у розмаю - Жоржини квіти. Стоять в зажурі між хмар явори Зорять в тумані за сонечком літа. Пахнуть, ще медами літні вечори Цвітуть неначе зорі жоржини квіти. Розправив вже чорні крила вечір Запалює зоряну свічку у вікні. Летять журавлі в краї далечі А літу , ще цвітуть жоржини на землі. Зацвіли, так яскраво жоржини Віддають земне тепло в маминім саду. Тріпочуть, як серденько дівчини... Літо леліє їхню вроду молоду. Стеляться над рікою тумани Золотіють крони , опадає листя. А літній дощ б'є дзвінко в барани,- Що вже йде Золота осінь із захристя. А жоржини красиві,як пави.... Розпустили пишні коси пелюстками. Звучить мінорно струна октави Цвітуть їхні райдужні мрії зірками. Запломеніли, як жар Жоржини Краса пречиста наче криштальні роси. Поспішає козак до дівчини... І веде сватів до неї до морозу. Нарву в саду Жоржини у букет І подарую тобі мила їх на щастя. Ти вийдеш ,я заспіваю сонет... Зацілую руки твої до зап'ястя.