Весняний день, мети прагне все "живе" досягти...
Стоїть високе дерево на березі ріки.
Із величчю сидить хижак, що нам не підійти...
Всю відстань видно. Під очеретом снують качки.
Сіяє очима орлан та негає час...
Місцевість оглядає він, шукає, що треба
І прислухається до всякого шума щораз,
Коли доходить до слуху... Заніміло небо.
...Щось виринає вдалі. Шуми тривожно злились.
Крик схожий на звук труби. Летить самотній лебідь.
Орлан з галасом жахливим піднімається ввись.
Страшніше за постріл із гвинтівки. ...Клич шалений.
Хижак у повітрі ковзає не розгублено
Із швидкістю блискавки кидається на жертву,
Встримляє в пернату кігті свої обурено
І змушує спуститися разом, ще не мертву.
Картина...Ти дивишся і бачиш тут жорстокість
Найнебезпечнішого ворога цього світу,
І випроставшись над помираючим лебедем,
Стискає могутні лапи. ... Він діє за звичку.
Встромляє свої гострі кігті глибоко в серце
Нещасної птахи. ...З криком виявляє радість,
Коли у цей час судомно здригається жертва.
Здригається від мук - звісна в природі реальність!
Метафорично. 
