Губи, мов маки, цвіли молоді,
А очі - зелені... чи то голубі?
Неначе веселі, неначе сумні,
Всміхались так щиро... мені? Не мені?
Та сила жіноча- це слабкість її,
Вона така ніжна, легка у ході.
Не йде, а пливе немов по воді.
І так захотілось обняти її!
Ніжно обняти, на руки взяти свої
І від серця ніколи не відпускати її.
А може, зустрівшись, забути про все...
Несе мене в море безкрайнє, несе...
Полон неминучий, вона манить мене,
Із нею я враз забуваю про все.
Ми розчиняємось у вирі подій...
Її губи шепочуть: -Любий, зігрій...
