Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр БУЙ: Дожити до майбутнього - ВІРШ

Дитинство і юність лежать у руїнах, Вони чагарем забуття поросли. Стоять сьогодення потріскані стіни – І тріщини ширяться ними невпинно, На серці лишаючи слід. Буває, насниться той за́мок піщаний, Що мислив його непохитно твердим – І лине душа моя, ніби прочанин, До Божого храму, де все їй прощали, У за́мку загубленім тім. Прокинусь – холодне липке простирадло, Просякнуте по́том, ого́рне, як смерть... Коли ж мені, Господи, сили забракло, Що стало навколо усе безпорадним І доля пішла шкереберть? Впадуть сьогодення потріскані стіни... А що там за ними? Хто знає? Скажіть! Теперішнє час поглинає невпинно, Минуле не вимолить і на колінах. Майбутнє? Якби ж то дожить... Травень 2025 року