Епіграф - Своя сучасна версія за мотивами казки "Червона шапочка"
написано на завдану тему до конкурсу - про людську турботу і увагу - (Свіже дихання старих казок)
* * *
Жив-був маленький хлопчик. Тато і мама не любили свого «сина», а бабуся взагалі сміялася з маленького «онука» тому, що він не був схожий на маму з татом і тим більше на бабусю. Хлопчик був приємний. Його одного разу підкинула одна недбайлива мати на поріг багатих і заможних односельців. У сім'ї багатіїв своїх дітей не було і чоловік із дружиною вирішили – хай живе з нами. (Робочі руки у господарстві завжди будуть потрібні). Минуло сім років, і хлопчик швидко подорослішав. Рік у рік з раннього дитинства його використовували в сім'ї як робочу силу. Всю брудну роботу по дому та в господарстві виконував хлопчик беззаперечно. Інакше міг залишитися голодним і покараним. Усі дні народження проходили непомітно і батьки ніколи не дарували прийомному синові подарунки тому, що не любили цього хлопчика. Але, якось бабуся йшла повз сміттєву купу і побачила гарний червоний беретик – (його, напевно, втратив якийсь багатий хлопчик, коли виходив із лісу)
У бабусі промайнула думка: - «Навіщо добру пропадати? Візьму з собою цей беретик і подарую онукові на день народження». Хлопчик був дуже радий тому, що йому ніхто з рідних ніколи ще не дарував подарунків.
З того часу хлопчисько не знімав, з голови берет, у ньому він працював, їв, спав, і навіть купався в озері після важкого трудового дня. Червоний беретик на голові сяяв, як яскрава зірочка, яка завжди привертала увагу всіх перехожих.
Сусіди так про нього і говорили: - Ось іде роботящий малюк Червоний Беретик!
Якось мама спекла пиріжки з капустою і сказала своєму прийомному синові:
- Швидко сходи до бабусі і віднеси їй пиріжки, та дізнайся, чи здорова вона?
Але дорогою до бабусі не їж пиріжки! Це частування не для тебе!
Зібрався Червоний Беретик і пішов до коханої бабусі.
(Це вона вручила мені перший у житті подарунок від душі і не пошкодувала витратити гроші) - подумав малюк.
Іде він лісом, а назустріч йому білий Вовк альбінос.
- Куди ти йдеш Червоний Беретик? - Запитує Вовк.
- Іду до бабусі і несу їй пиріжки.
- Червоний беретик, дай мені один пиріжок, я дуже голодний і мені не хочеться нападати на людей, щоб угамувати свій голод. Наш вовчий рід вже давним-давно не люблять люди після того, як мій прадід старий злий вовк з'їв одну стареньку бабусю та її онучку. А я не такий! Я – особливий вовк альбінос і не схожий на своїх злісних родичів. Вони мене з дитинства не любили і вважали мене чужинцем та підкидьком.
Червоний беретик пожалів незвичайного вовка і пригостив його пиріжком і одразу подумав: – цей вовк такий же нещасний, як і я. Ми обидва зненавиджені в наших сім'ях, але чому? - Це хлопчику було незрозуміло.
- А чи далеко живе твоя бабуся? Запитав старий вовк хлопчика.
- Недалеко, - відповів Червоний беретик. Он у тому селі, за лісом, є великий і гарний будинок, в ньому живе моя добра та улюблена старенька бабуся.
- Давай підемо разом у гості до твоєї бабусі і дорогою поговоримо про твоє життя з батьками. Вони тебе – маленького хлопчика відправили йти через ліс до бабусі, щоби знести їй гостинці. Невже твоя мама і твій тато не переймаються тим, що на тебе може напасти в лісі будь-який дикий звір – хитрий вовк, жадібний ведмідь, чи злий кабан?
- Мої батьки про мене не хвилюються і ніколи мене не шкодують. Мене шкодують і пригощають усі наші сусіди і ставляться до мене як до рідного.
- Мені дуже шкода мій юний друг, що тобі нелегко живеться в твоїй сім'ї, де тебе не люблять і не цінують, за твою працю і твою допомогу, яку ти намагаєшся надати своїй сім'ї, - сказав вовк альбінос зі сльозами на очах.
І так непомітно за розмовами про життя двоє новоспечених друзів прийшли до порога будинку, де жила бабуся Червоного Беретика. Коли малюк відчинив двері в будинок і увійшов разом з вовком у дім бабусі, вона дуже злякалася і подумала: - «Це прийшла моя смерть до мене в будинок у вигляді білого вовка, за мою нелюбов до онука, над яким я завжди насміхалася».
Але, Червоний Беретик, побачивши страх в очах бабусі, одразу її постарався заспокоїти.
- Бабуся, не бійся мого нового друга! Він зовсім незлий і дуже добродушний, він мене всю дорогу охороняв від нападу різних звірят у лісі, поки я ніс тобі гостинці від мами.
Бабуся тут же заспокоїлася і подумала - "даремно я не любила цього малюка, який зараз так піклується про мене і не боїться йти через ліс, щоб принести мені смачні пиріжки, які спекла моя дочка".
Усадила бабуся гостей за стіл, і почалася в них розмова до душі. Говорили про життя бабусі, вовк та малюк дуже довго і в цій розмові всі зробили для себе висновки: -
Добре ставлення до оточуючих та взаємодопомога – завжди піднімають людську душу та серце!
Якщо ти поділився шматочком хліба, або пиріжком з голодним, то тобі завжди зарахується! І чи то людина, чи страшний на перший погляд дикий звір, чи голодна бродяча тварина, вони ніколи не забудуть того, хто їх врятував у важку хвилину життя від голоду та холоду.
Чужих дітей не буває, а також увесь навколишній тваринний Світ потребує людської турботи та уваги.
16-19.03.2021 переклад Українською мовою 2025 рік
