Одного разу в синім морі
Зустрілись вчений і купець,
На кораблі шляхи зійшлися,
Якому згодом був кінець.
Купець мав гроші і товари,
Багатий був і недурний.
А вчений був звичайний дядько,
Розумний, щирий, не старий.
Купець пишався тим, що має.
Казав, що в світі купить все,
Що в нього є товар і гроші
І він багатшим стане ще.
А вчений книжку мав з собою,
Весь час сидів і щось читав.
Купцю казав: "Моє багатство -
Це те, що я за вік пізнав."
Якогось дня здійнялась буря
І корабель пішов на дно,
Купцю і вченому, на щастя,
Життя даровано було.
Вони вчепилися в колоду,
І так безпечно допливли.
На берег вибралися вдало,
Від втоми тут і прилягли.
Пізніше, вставши, озирнулись,
На море глянули вони -
Усе пропало в темних хвилях,
В бурхливих пагорбах води...
Сумні сиділи вони довго,
На море буйне спогляда,
Але купець відвівши очі,
Йому таке ось промовля:
"Чому ти журишся, шановний?
Тобі нема втрачати що,
Ти все своє несеш з собою.
Моє ж добро пішло на дно."
Мораль же, друзі, в цьому є:
Багатство те, яке не тоне,
Бо всьому, що є в "голові" -
Байдуже різні перепони.
