я - істота з ребром
схований під сорочку кулон
пластмасовий старий жетон
щоб забігти в останній метро вагон
я на рейках поїзда
уявляю себе безболісним
безстрашним і безіменним
нетілесним під колесами темряв
тінь на стіні від рослини
третьої стіни що її заміняє штора
ти - створені з клітковини
я - із чогось позаземного
ти маєш коріння
у мене є поштовх
злетіти вгору
використавши стрибок
годинник зупиниться
five o'clock
чи просто п'ята
сміливий крок
часу що відмовився йти
бо п'яти стер до крові
вузькими шкіряними туфлями
на вискомх підборах стпілок
ти може сплетені із зефіру
не того, що їдять, а того що вітер
хоча звісно хтось харчується вітром
чи так вважає, може його навпаки їсть вітер
я - це передчуття дощу
остання нитка до розриву хмари
ти може багато намандрували
але я - бував за границями
довгоносик (жук такий)
бере у лапки очеретяні спиці
й плете сітку щоб заманювать в пастку
недовірливих сірих жаб
перекажи усім, що я їм не раб
що я не слухняна собачка
і може я й надягаю нашийник
але не для того щоб мене за нього тримали
може я й приховую обличчя
може приховую тіло
але звідки ти знаєш що під тканинами
не роби необережних припущень
у наших краях не буває гріховідпущень
тому будь обережні не роби помилок
у бабуні долі є металевий ціпок
вона вередлива й дратівлива через біль кісток
можливо варто знайти місток
але краще втонути ніж зійти зі стежки
бо чим далі я йшов чим далі я йшов
тим більше ця путь видавалась безмежною
істота-ребра, реберна тварь
ребра під ноги і ребра у них
екзоскелет лісу тримається на гнитті
їм харчується міріад життів
людина-ліс чи істота-храм
хтось каже дорослий не на роки
але як пояснити як пояснити вам
що сосни ростуть із моєї руки
що папороть проростає з моїх грудей
і що очі дивляться зором вовка
ви хочете себе зліпити самі
а я той хто ліпить, ліпить світи
і мало в мені є від людей
можливо лиш сни, хоч життя теж сон
я прокинусь одієї весни
і я сам свій дім під склепінням крон
