Звичне мовчання без грама емоцій…
Знаю, ти десь там гортаєш сторінку,
В цих соцмережах зимою і влітку,
Можна знайти про життя кілька порцій.
Дні набігають в роки невблаганно,
Ми наче є…Та нас ніби немає,
Вірю, що справжня любов не вмирає,
Хоч й пролетіло вже часу багато.
Дивно, коли мрієш вже без надії…
Дивно, що спогади все ще яскраві,
Інколи я не радію і каві,
Зранку читаючи вісті жахливі.
Ти там, де вибухів більше…Й сирени…
Серцю тривожно, та хто про це знає,
Тільки осколок кохання знов крає
Ранену душу і рве мої нерви.
Як ти там, мила? У буднях забула
Богом даровані митті минулі,
Дні поміж тижнів літають мов кулі,
Скільки разів ти,«Кохаю» в них чула?
Скільки разів хтось казав, «Ти найкраща»?
Я ж повторити це можу і досі…
Я і повторюю десь серед ночі,
Просячи в Бога, для тебе, знов щастя.
Відстань і час…Повідомлення стислі,
Міст наш розлуки не має кордонів,
Знаєш, як часто у ночі безсонні,
Твій силует ще приходить у квітні?
Очі зелені і пальці тендітні,
Губи солодкі на смак немов персик,
Знову у мріях тебе рука пестить...
Спогади, спогади, спогади рідні.
