шепоче листя у моїм старім саду
коли єство мовчить як з пантелику
твого я погляду ніяк не обійду
він світить наче Місяць повним ликом
твій голос марево між снів моїх і слів
де тиша лине в ритмах аромату
і де я п’ю тебе як жар що довго тлів
без подиху й можливості сказати
що хай скоцюрблюється час я не спішу
бо в кожній миті ти як світла цятка
світанку темному показуєш межу
де в нас обох почнеться все спочатку
***
