У келисі тонкому сховалось тепло,
Західне сонце тремтить немов скло.
Морський тихий шепіт гойдає вітрила,
А серце наповнює вечірня сила.
Золотаве проміння мерехтить на воді,
Як ніжне кохання бринить у струні.
Ти бачиш у келиху — безмежність весни,
Де мрії сплітають чарівністю сни.
В цій чаші яскравій — і небо, і час,
І спогад солодкий, що гріє лиш нас.
Торкнися вустами цієї межі —
І світло любові розквітне в душі.
Випий цей вечір до самого дна,
Нехай це кохання безмежно трива.
Бо келих із сонцем — знак світу немов:
Що мрії збуваються там, де любов!
Чудова лірика! 
