на моєму плечі ворона, чистить собі голкою дзьоба
гострить собі кігті, швейцарським ножем
замість сонця годинник, застряг на цифрі сім
я за звичкою зводжу його до квадрату
виходить сорок дев'ять сторін світу, чи сорок дев'ять світів у кожній зі сторін
у ворони око янтрне, інше - видзьобали горобці
я маю в кишені кілька часових камінців
як кину один у воду, воду пустельних пісків
то піде час колами, колами у воді
сорок дев'ять днів ми блукаємо із вороною
чередою таверн і міст-привидів, привидів обездолених
на моїх зубах - шар піску і смороду
у валізі своїй я несу - іншопланетне золото
міражі іноді видаються реальними
кораблями несуться із гавані в гавані
гуркіт хвиль морських чудиться мені вночі
але навколо лише зибучі піски, я грузну у них, ідучи
кроків сорок дев'ять роблю перш ніж повернути наліво
ворона робить стільки ж похів крилами
кожний міраж - то ключ, карта де намальований шлях до виходу
однак бути розшифрованою для неї - не вигідно
небо бліде і яскраво жовте
навколо гуде часовий колообіг
у сухому вогнищі я спалюю маленькі годинички
а ворона золото несе до свого гніздилища
пустеля на безліч кілометрів довкола, пустеля, що так подібна до моря
ворона не повернеться, виявляється не вірний це друг
я себе не корю і її не корю
моя валіза тепер мені не потрібна
я позбавився золота, тепер точно донесу срібло
