Вона одна і тільки біль і сльози...
Він там, без неї, там де смерті тінь...
Вона чекає, дні чекає й ночі...
Він теж сумує й часом пише їй...
Вона сама-самісінька... О, Боже!..
І самота ця – мов кривавий ніж...
І сон тікає й, наче, вже не може
Спинити тугу, що пройшла наскрізь,
Лишивши рану, в стомленому серці...
І лиш надія, віра та любов
Ще береже все те, що не здається,
Що воскресає завжди знов і знов...
Він там, без неї, стомлений війною,
Та все таки нескорений ніким,
Чекає, сподівається, що зможе
Вернутись переможцем, у свій дім...
Він там без неї... Тут вона без нього...
Довкола ж смерть, і кров, і страх, і біль...
