Ніжний погляд — не в очі, а в душу…
Нащо спокій мій знову порушив?
Зрозумій: ми зустрілись запізно,
Бог і так вже наказує грізно.
Геть гоню оці слабкість, безсилля,
Бо хіба-то майбутнє — безкрилля?
Не піддамся всесильному болю
І прошу: не тягни у недолю.
Зрозумій: те не в радість кохання,
Якщо іншим приносить страждання.
І нічого від тебе не треба.
Ми дві зірки, що впали вже з неба.
17.01.1994
©Коломоєць Людмила Петрівна
ID: 1037275
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 08.04.2025 12:25:25
© дата внесення змiн: 08.04.2025 12:25:25
автор: Людмила Коломоєць
Вкажіть причину вашої скарги
|