Без шансів на милість від Бога й природи,
Одна тільки віра й тримає в житті,
У лютому сонце, а в квітні морози,
Не так щось зі світом…Чи сниться мені?
Зростають Нерони, нема Діогенів,
Смачнішим стає кров за хліб з молоком,
Натягнуте, наче канати із нервів,
Терпіння народу, але все одно…
Сліди батогів і кайданів на тілі,
Уже не лікує й надія на мир,
Ми стали, хто вижив, так схожі на звірів…
Одні, ніби зайці, а хтось наче тигр.
Одні заховали, мов страус голівку,
В пісок і шепочуть, війна, це не їх,
А інші залишаться, вже аж довіку,
Героями, прикладом, небом для всіх!
Не так щось зі світом…І це не природа,
Це гени козацькі, і гени рабів,
Ми доньки й сини, рівні діти у Бога,
Та видно не всіх, все ж, людьми Він зробив.
