Коли вже за сорок,
Життя не склеїш,
І зварювальник не допоможе.
Все, що тримало, протрухло у часі.
Навколо - набридлі рожі.
Сидіти тобі в гаражі, інтернеті -
В уламках уявного царства,
Щось мудрувати філософсько-шляхетне
Й минуле оплакувать рясно.
Чи перцю піддати в пригодошукальник
Й пірнати у щось божевільне,
Аби не сидіти в самотньо у домі,
Про втрачені скиглячи мрії.
Померти зарано, а жити - запізно:
Таке ось тобі роздоріжжя.
Весняний розквіт не накласти на осінь,
Ще й щось вимагає суспільство.
Наче всім винен, чомусь зобов'язаний,
Мав вкластися в певні межі,
Якимись стандартами міцно пов'язаний
В сітці маркерів та обмежень.
Пляшка, розпуста, падіння в дитинства,
Інші " пошуки себе"...
Повір, ти пісчинка супроти людства,
Для чого ж картаєш себе?
