Уклін тобі, Печений ліс,
І вам, дуби, що міряють століття.
Кремезні й пишні попри всі жахи,
Людей і воєн лихоліття.
Мій дубе, зиму міцно спав,
Чи думав про своє коріння?
Дітей розсипав, а збирать,
Ростить і вчить Землі прозріння?
Не всі зміцніють і зростуть:
Ті зогниють, цих продадуть.
Тих перемелють і зжеруть:
Багацько, швидко і завзято.
А є такі, що полетять:
Злетять високо і крилато.
В чию ж то землю упадуть,
Отам і будуть літувати.
Та я ж про ліс, дубовий ліс,
В своїм краю міцне коріння!
Мій дубе, ти в мені проріс,
А я твоє щемке сумління!
Гарний вірш! 
Дякую! 
