Кожен день, кожна ніч розривають на частки,
Я у тишу кричу, задихаюсь без слів.
Всі молитви мої потонули у пастці,
Та кохання ще б’ється, хоча світ занімів.
На колінах перед іконою в сльози,
Благаю: “Забери це з грудей назавжди!”
Та Господь мовчазний, як осінні прогнози,
І любов, мов отрута,що тече по воді…
Закурюю дим – він гірчить, мов зізнання,
Але легше не стане – я знаю це вже.
Бо нікотин не лікує розбите кохання,
Він лиш болем і ніжністю в венах тече.
Я гортаю всі фото, всі літери наші,
Як ножем по живому – нестерпно, та знов
Забиваю у серце уламки пропащі,
Бо без нього не згасне навіки любов.
Ми страждали не раз, розпадались, кричали,
Але я все одно не зреклася ... Від нас,
Та тепер поміж нами – розбиті вокзали,
А в мені тільки біль, тільки попіл і час.
Я не хочу так жити, так ридати вночі,
Так молитись, так падати в цю порожнечу.
Я благаю – навчіть мої змучені очі,
Не шукати його між людей, я благаю про втечу.
Я благаю, волаю, щоб більш не кохати,
Й щоб забути цей біль, не згорати дотла.
Та без нього не можу ні жити, ні спати,
Моє серце у ньому. Та мене в нім нема…
