Так захотілося пірнути у дитинство,
Де річка хвилі голубі несе,
Де мамині жоржини ой як квітнуть,
Де миле й рідне серцю там усе...
Де сонечко торкається долоньки,
Де в полі жайвір пісню виграва,
Де безтурботний світ казковий,
Де щастя та краплиночка жива.
Стежки де у росі всі пролягали,
Від мене грушки де ховалися в траві,
Де яблучка і сливки достигали,
А ми збирали їх в корзиночки малі.
Де руки татові – шершаві і натруджені,
Торкалися до кучерів моїх,
Матуся де ранесенько пробуджена,
Трудилася щоденно без утіх.
Пливли де хмари, ніби ті вітрила,
Де вітер шепіт у траву ховав,
Світанок кожен – казка це щаслива,
Де соловей про радість нам співав.
Я хочу знову чути голос лісу,
Що лагідно так кличе у обійми,
Відкрити у дитинство ту завісу,
Де щастя бу'ло для усіх нас спільне.
