Українська народна казка
ЯК ОДИН ПАН ПО-НІМЕЦЬКИ БАЛАКАВ
або
ВУХРИ-МОХРИ
Не дай, Боже, з діда пана,
Душа вилізе погана...
То напнеться, як будяк,
А, буває, скривить писок,
Що не буде з простих мисок
Їсти борщ. Він ж не босяк.
Ну так от: жив у Зборові,
Оженився в Яворові
Отакий пихатий пан.
Взяв той драб собі за моду
Кпити з власного народу.
Сам забув, що дід з селян.
Взяв той ґость з приданим жінку,
Одиначку з Загомінків.
Дали в посаг хату й ліс.
Зятя теща шанувала,
Повні торби пакувала,
Ледве коні тягли віз.
Іще файно годувала,
Наливочки підливала.
І до зятя все на "ви".
Вийшла заміж вдало дочка
За ученого паночка,
То ж не личить казать - "ти".
Взяв з собою раз в суботу
Пан слугу Петра Голоту.
Теща забила кнура.
Закоптила м'яса й сала
Сальцесон приготувала,
Зо три пляцки ще спекла.
А дорога, то не близька,
То й прийшла мисль до паниська...
Нахилився до слуги:
" Скажеш тещі: зять ваш Миша
По-німецьки мовить лише.
Так балакають пани.
І додаш: уже не в моді
Говорити, як в народі.
Я ж у відповідь: Мохри!
Вже не скаже по-старому,
Зять забув вкраїнську мову.
А я знов: Вухри-мохри!"
Десь вполудне, Слава Бозі,
(Зголоднілися в дорозі)
Пан з Петром у двір зайшли.
Теща зятя обнімає,
Як донька? - його питає...
Зять у відповідь: Мохри!
"Що він каже? Бо щось мямлить.
По ненашенськи не тямлю.
Ти мені переклади..."
"Ваш зятьок і сам незчувся,
Як по-нашому забувся."
Пан на те лише - "Мохри!"
А в світлиці, мамцю моя,
Що наїдків, що напоїв.
Десь три види ковбаси.
І печінка в хрумкім клярі,
І кров'яночка на парі,
А ще з гречки пироги...
Борщ червоний і пампушки,
В маслі плавають галушки,
Свіжина із часничком.
Ще й розсіл, до нього вушка,
М'ясо пахне по-французьки
І тарілка з баличком.
Теща, як-то добра мати
Хоче зятя пригощати:
"Певно, зголодніли ви?
Бо дорога ж далеченька,
Виїхали ще зраненька..."
Зять у відповідь - "Мохри!"
"Що пан каже, Петре любий,
Щось там шемрає у губи,
Швидко все переклади!"
"Та пан кажуть, що не хочуть,
Бо ще ситі є із ночі."
Пан скричав: "Вухри-мохри!"
"Ну, лягай, спочинь з дороги,
Бо болять, напевно, ноги.
Ну, а ми з'їмо обід.
Ходи, Петре, до світлиці,
Вип'єм, Петре, сливовиці,
Веселішим стане світ."
Уже й вечір заглядає,
Теща зятя пригощає.
Пан кричить: Вухри-мохри!
А Петро перекладає:
"Пан лиш трохи вип'є чаю
Тепер буде так завжди."
А Петро всю ніч гостився,
І наївся, і напився.
В пана грали марш кишки.
Теща сумки зладувала,
Ще й когута зарубала.
Пан раденько так: "Мохри!"
А Петро, ще та вражина,
Ну не бісова ж дитина?
Каже: пан сказав зажди,
Все роздай. Бо я ж багатий!
Бідняків зазви до хати
Й добре їх ти пригости!
Пан став злосний, наче стеклий,
А голодний... аж до пекла
Чути, як бурчать кишки.
Віз пустий і пан голодний,
А зате на мові модній
Ледве видушив: "Мохри..."
Виїхали з Яворова.
Пан уже не гоноровий:
"Щоб тебе взяли чорти!
Петре, гицлю величезний,
Я голодний, віз пустезний.
Я ж благав: Вухри-мохри!"
"Пане, знаю тільки мову,
По-німецьки ж я - ні слова,
Що то значить те - мохри?
Переклав я, думав добре...
Ви шипіли, наче кобра,
Мені ж вчулось: сам жери."
Так провчив Петро Голота
Свого пана "поліглота".
