Попередня частина:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801232
Вечірнє сонечко сідає
і хтось далеко гомонів,
останнім променем засяє,
це Геліос по горизонту плив.
Повільно їхав, де край неба,
із-за дерев ген виглядав,
кому залишить край цей сонний?
Селену-місяць кликав-звав.
“Ой, покажись, небесна панно,
світ ближній, дальній осявай,
із панною він спокійніший
і срібним променем торкай.”
Ледь глянула небесна панна
у сутінках, що вже звучать
вечірнім голосом далеким,
верхівки променем дістать.
Донька Гіперіона й Тейї,
для Геліоса і Еос – сестра,
на голові світився вінець,
а за спиною – два крила.
Співали цвіркунці в садочках,
завмерли квіти і гілля,
опуститься на земні плечі
ніч літня, місячна, ясна.
У срібне дивиться люстерко,
земний там і небесний світ,
а може промінь свій направить,
кому не вистачило зір.
Комусь доріженьку освітить,
близьку і дальню панна Селена,
і променем доріжку мітить,
а та блищить немов струна.
Покаже місячна осяйна панна,
та чи захоче хто ступить?
Селена шлях лиш відмічає,
та власним кожному ходить.
Продовження:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802229
4.08.2018.
Анімація: картина Жозефіни Волл
(Josephine Wall)
