Вільний вітер, де хоче літає...
ячмені і жита колихає.
В кроні дуба ще трішки спочине
та й у гори високі полине.
Між смерічками тихо пов'ється,
на найвищу вершину збереться.
А яка тут найвища - він знає,
він до неї свою стежку має.
-У-у-у! -загуде, якщо ненароком
за сучок десь зачепиться боком.
-Ш-ш-ша... - втішатимуть вітра смерічки.
Стихне він лиш внизу, біля річки.
Любить вітер із хвилями гратись,
навперейми бігать... сміятись.
Річці теж до вподоби шуміти,
вона з вітром уміє дружити.