Є створіння на землі - безтурботна він натура.
Йому байдуже яка, за вікном температура.
Спить і їсть ,мурчить красунчик,
Він шляхетний котик – мурчик.
Граціозний - справжній пан,
Сторожує свій диван,
Всіх він любить, всім співає,
Вусами й хвостом мелькає.
Колобочком теплим спить.
Навіть в сні пісні мурчить,
Ходить гордо - контролює,
На мишей він не полює,
Просто дуже їх боїться,
Мишка з нього лиш сміється,
Іноді сором’язливий...
А бува і вередливий.
Бавиться з ниток клубочком,
І до киць моргає очком.
Ходить так собі поважно,
А від собак втікає страшно.
Диба шерсть і зморщив ніс,
Він на дерево заліз.
Дивиться, і гострі вушка,
Думає :”от пастка” - бідолашка!
“Але ж я такий сміливий ”,
(просто бачить кицю з сливи),
“Я справжній красень, донжуан ”-
Він стрибає на паркан.
Перший раз такий ривок!
Сам здивований ніврок.
Підкрутив поважно вуса:
“Я для кицюнь така спокуса ”!
Гордо голову підняв,
От біда - паркан зламав!
І щодуху шусть у сніг,
Ледве вилізти він зміг.
“От же лажа! не фурор!
Киця бачила позор”...
Обережно стряс сніжок,
Й демонструє свій стрибок.
От біда, гульк - зачепився,
За гілляку не зловився!
І висить собі бідняга,
Киці звернена увага.
Так бовтався й знову в сніг,
«Що ж таке,та як я міг ”!?
Обережно крок за кроком -
Це йому було уроком.
Та він ним не скористався:
“Я не з тих хто б просто здався ”.
Йде хитає хвостом сміло,
Ще пригод йому схотіло.
І шубовсть під ополонку
Зачепивсь за перепонку!
От біда “ А як плисти!?
Хто прийде мене спасти ”!
Та мовчить наш котик гожий,
Перед кицею він гордий.
Ледве видерся бідняга,
Холодно, на шерсті крига!
Вуса в льоді,хвіст замерз,
Наш сміливець сильно змерз.
Лапкою махнув активно,
Й пострибав демонстративно -
“Хоч не пухнастик як було
Та я красунчик все одно ”!
І бурчить собі під ніс:
“Навіщо я туди поліз?
Краще б я сидів у хаті,
І поспав й погрівся в лапки,
А тепер цілий в бурульках,
Хвостик мій як кантифулька...
Іде по кризі обережно,
Як ті дзеркала вся іскрить,
Там бачить звір страшний сидить!
Увесь лахматий і кудлатий,
І бурулька з вух тирчить!
І став герой наш так мя’вчати,
Так і собака не гавчить!
Налились очі повні страху,
Й він як рване бігцем щодуху,
Не оглядаючись нявчить.
І вітер в вушках лиш свистить.
Аж під ногами сніг скрипить!
Не бачив він страшніше звіра,
А ні у сні ні в нічку сиву!
Заледве лапками посунув.
І киці гордо підкивнув.
Увесь пригнічений поблендав:
“Такого точно не чекав ”!
І бачить кицька так сміється,
Налились сміхом білі личка.
А він спіткнувся і як впав,
Трохи в снігу полежавши.
Розчаровано м`явчав-
“Ото позору я зазнав ”!
Встав,струсився, гульк - собака,
Як злякався наш бідака,
Вже й забув що був примерз.
Розправля пухнасту шерсть
І щодуху мчить додому.
Серце стука по новому,
“Так ніколи не боявся,
Ще ніхто так не сміявся.
Навіщо я пішов у двір?
Не знав що тут страшенний звір ”!
І забігає чим душ в хату,
Й на своє ліжко,як на вату,
Всівся мокрий і кудлатий
Такий від страху стрипухатий,
Погордо дивиться на кицю.
А в неї сльози йдуть по лицю.
Від сміху душиться красуня:
“Не бачила такого дурня:
Такий великий і лахматий,
Та до сих пір такий пихатий ”.
“Та хоч я може і лякливий,
Але зате такий красивий
І кращих мене не знайти ”!
