Він був козел сентиментальний,
Грав на баяні та на арфі.
І все співав: Бе-бе, бе-бе,
О, сіно, я люблю тебе!
Про кізоньку сусідню Розу
Складав вірші і навіть прозу.
Любив токати й фуги Баха,
Та всі сміялись з бідолахи…
Всі барани й козли у стаді
На сміх підняти були раді
Баян і арфу, і вірші,
Й ліризм козлиної душі.
Та не зважав на це наш козлик,
Відповідав всім дуже просто,
Смакуючи у стійлі сіно
Козлам читав Костенко Ліну:
І якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
