Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Світлана Семенюк: Каштан - ВІРШ

Ріс на дереві каштан, А дерево - на горбочку. Мав, із колючок, жупан, Ще й коричневу сорочку. На гілочці він висів́, Дозріваючи все літо. А додолу полетів, - Як подув осінній вітер! Та й, із гуркотом, упав Мухоморові на шапку. І страшенно налякав Ще малу зелену жабку! Разом з нею, не на жарт, Сполохалась гусеничка. Затремтіла, і, з листка, Гепнулася у травичку. А каштан у «кожушку» Покотився до долини. Обірвавши павучку Тонкі нитки павутини. Добре, хоч не роздавив Чорну крихітку-мурашку. Ледве встигла утекти, Із дороги, бідолашка. Довго так котивсь каштан Стежинкою, із горбочка. На колючий свій жупан, Назбирав сухих листочків. Від шелесту, всі жучки Налякано розбігались. А дрібненькі хробачки По шпаринках поховались. Це лише один каштан Наробив такого гаму!! А що буде, як з гілляк – Всі попадають каштани?!