У ВІВТОРОК
Ечка та Ов приїхали з татом зі садка додому. Дід Дзень стриг газон, бабуся Сивка полола грядку, на якій красувалися троянди - червоні, рожеві та білі.
- Привіт, дідусю Дзеню! – вигукнув Ов, підійшовши до діда.
- Привіт, хлопче!
- Привіт, бабусю Сивко, - мовила Ечка, наблизившись до квітника.
- Вітаю тебе, люба внучко, - відповіла баба Сивка і спитала:
– Як там сьогодні у садку?
Бабуся випросталась, поставила сапку перед собою, сперлася на неї обома руками і ніжно глянула внучці в очі.
- Все добре, бабуню. Бе-е-е!. До обіду ми бавилися. Вихователька, пані Руна, читала нам казку про Сонце, Місяць та Зорі. А після сну ми вчилися танцювати, а потім займались ліпленням. У мене такі гарні котики вийшли. Пані Руна похвалила мене і показала мою роботу всім діткам. Шкода, що не можу показати її, вона в садку залишилася, на виставці.
- Вербові котики ліпили?
- Ні. Що ти, бабусю! Бе-е-е! Справжніх котів, котрі кажуть: «М’яв!».
- І я ліпив, - сказав Ов, підбігши до них. Бе-е-е! Бе-е-е!
- І як, гарно вийшло?
- Мене теж пані вихователька похвалила. В Ечки кіт був білим, як у нашої сусідки, а в мене рудим.
- А чому рудим? – спитала матуся.
- Бо я дружу в садку з лисеням Микиткою, він - справжній друг і він руденький.
- Ну, тоді зрозуміло, - ствердно закивала головою бабуся Кудря.
- Молодці, діти! Ідіть в дім, там матуся, на кухні порається, жде вас.
- Гаразд, бабусю! – сказали одночасно Ечка та Ов і побігли до вхідних дверей.
- О! Бе-е-е! Приїхали, любі діти? А татусь де? – спитала мама, що якраз ступила на поріг. Вона якраз збиралася виходити надвір, бо почула з кухні дитячі голоси.
- Татко з дідусем розмовляє на подвір’ї, - відповів син
- А я млинців напекла. Хочете попробувати? Тепленькі!
- Так! Ням-ням! Бе-е-е! Я буду з малиновим варенням, - сказав Ов.
- А я, бе-е-е, з медом. – мовила Ечка.
- Тоді швидше мийте руки і підемо перевдягатися.
- Так, матусю. Бе-е-е! Бе-е-е! - відповіли діти.
Вони помили руки у ванній кімнаті, що внизу, а тоді піднялися з мамою на другий поверх. Там перевдягнулися і прийшли на кухню. Діти носили на стіл тарілки, блюдця, горнятка, які витягала мама з шафки, а ще ложки й виделки поклали біля кожної тарілки та серветки. Млинці, варення та мед мама Кудря поклала сама. А ще два салати у великих прозорих салатницях – з капусти і з моркви. Тут у дім зійшли дід, бабуся й тато. Вони теж помили руки і стали дружно розміщуватися за столом. Бабуся, сідаючи на своє крісло, що біля вікна, сказала:
- Я трішки стомилася сьогодні! Бе-е-е!
- Я теж, - мовив дід Дзень. – Бе-е-е! Бе-е-е!
- І я, - заговорив тато Ашко. – Багато мав праці в пансіонаті. Прибули нові постояльці зі Львова. Бе-е-е! Мусів з кожним познайомитися, розповісти про наш край, показати наші принади.
- Та і я трохи втомилася, - призналася мама Кудря, - Бе-е-е! В пансіонаті зранку і на п’ять хвилин не розслабилася. Робила звіт за минулий місяць. Та й дома роботи – хоч відбавляй!
- І ми теж стомилися! Бе-е-е! Бе-е-е! І ми теж! – закричали діти – Ха-ха-ха! Бе-е-е! Бе-е-е! Ми всі стомилися! Це так смішно! Чи не так?
Всі дружно засміялися. А мама Кудря сказала (вона в родині найсерйозніша!):
- Це не смішно, а нормально. Ми ж працювали. Тож набираймося сил, Пригощайтеся, дорогі! Смачного! Бе-е-е! Я наллю всім чайку з шипшини. Вона додасть усім сил.
- Дякуємо! – мовили дід Дзень та баба Сивка.
- Дякую, - мовив і тато Ашко.
Діти Ов та Ечка перестали сміятися і теж подякували матусі. Всі перехрестилися і приступили до спільної вечірньої трапези.
Добра Вам!