III. ОДНОГО ПОНЕДІЛКА
Мама Кудря прокинулася о 7:30. Одразу збудила тата Ашка. Той встав, потягнувся і пішов до ванни чистити зуби. Мама вдягнула свій спортивний костюм і вийшла надвір. Довкола дому у них доріжка, викладена дрібною плиткою. По ній мама вранці бігає протягом десяти-п’ятнадцяти хвилин. Тато не хоче. Він краще в цей час підніматиме гантелі, слухатиме ранкові новини по ТБ.
Мама приходить з двору, приймає душ, переодягається і йде на кухню. Там уже хазяйнує бабуся. Пахне тістом – сирим та печеним. Мама вітається, цілує бабусю Сивку в щічку, миє миску в мийці - ту, в якій бабуся замішувала тісто, і йде будити дітей. Спочатку відчиняє синову кімнату. Він ще спить, так солодко, скрутившись під ковдрою равликом. Мама хвильку стоїть, любується, а потім промовляє, ніжно плескаючи малюка по плечі:
- Вставай, Ове! Ранок вже! Бе-е-е!
Той розплющує очі, усміхається.
- Ранок? Уже? Бе-е-е! Бе-е-е! Я б іще поспав.
- Ти мав виспатися, Ове!
- Добре. Бе-е-е! Встаю.
Мама стоїть, чекає, щоб син зліз із ліжка. Малюк (йому 5 років) потягається, встає, натягає на ноги тапочки, вдягає футболку і йде вмиватися. Мама направляється до кімнати дочки. Відхиляє двері. Дівчинка в ліжку, але вже не спить. Вона притуляє до обличчя свою улюблену іграшку – баранчика Білявчика і щось йому розповідає, може, казку. Мала любить складати якісь історії.
- Вставай, Ечко, бе-е-е! Пора!
- Гаразд, матусю. Бе-е-е! Бе-е-е! Встаю.
Ечці чотири роки. Вона на рік молодша від свого братика. Але більш зібрана і організована. Дівчинку ні до чого двічі просити не треба. Мама про це знає, тому одразу йде. Мала встає, каже баранцеві Білявчику: «Ти, Білий, полежи ще на подушці, бе-е-е, подрімай, бе-е-е, я через кілька хвилин повернуся». Ечка вдягає свій рожевий халатик, запихає ніжки в такого ж кольору тапці та йде в туалет.
Через якийсь час вся родина збирається на кухні. Діти п’ють какао з молоком, батьки каву, бабуся з дідом – свій улюблений чай з карпатських трав. Запахи – на всю кухню – різні! На середині столу стоїть корзина, заповнена пиріжками. Є з гречкою, капустою, яблуками. Бери, які хочеш. Тато Ашко любить пиріжки з капустою, мама – з гречкою чи рисом з петрушкою, діти радо ласують такими, що начинені яблуками. На столі ще стоїть мисочка з налущеними грецькими горіхами (горіхи з їхнього саду) та мед в горнятку (куплений у сусідів, які мають вулики). В родині люблять їсти протягом дня ці натуральні ласощі.
Після сніданку всі стають, дякують Богові та бабусі і сідають в автомобіль.
- Па-па, бабо Сивко, Бе-е-е!! Па-па, діду Дзеньку! Бе-е-е-е! – каже Ов.
Те саме говорить й Ечка. Бабуся з дідусем усміхаються, махають дітям рукою. Батько з мамою їдуть на роботу – в пансіонат, але спершу відвозять дітей в дитсадок.
Ов та Ечка заходять до своєї групи.
- Добрий день, пані Руно! Бе-е-е-е! – в один голос вимовляють братик та сестричка, коли вихователька підходить до них.
- Добридень! Рада вас бачити. Перевзувайтеся та заходьте в групу.
- Ми зараз.
Діти знімають светрики, кросівки (мама допомагає Ечці, тато – Ову), взувають тапочки, прощаються з батьками і прямують до ігрової кімнати. Ечка тримає в руках баранчика Білявчика. Вона з ним рідко розлучається. Цю іграшку дівчинці подарував минулого року святий Миколай, поклав їй його під подушку, на якій вона спала. Ечці дуже сподобався баранчик – м’який, кучерявий, біленький, з добрими чорними оченятами. Коли мама запропонувала дитині якось назвати його, Ечка, ні на хвилину не задумуючись, випалила: «Хай буде Білявчик!» Вихователька не боронить дівчинці приносити в садок цю іграшку. Тільки просить батьків часто мити її, щоби була чистою. Так ось, майже вся їхня група у зборі. Тільки бобра Бориса, кози Ірпи та їжачихи Гольки немає. Ірпа, здається, хворіє, бігала під дощем. А Борис та Голька завжди приходять пізніше. Як тільки ті наставили свої голови із вбиральні, вихователька – зебра п. Руна, скомандувала:
- Діти, до зарядки!
Малюки стали в два ряди. І почали махати руками, ногами, як показувала пані Руна. Коли присідали, Ов упав на спину і задриґав ногами. Він це зробив зумисне. Всі зареготали. Засміялася і вихователька. Але потім обірвала свій сміх і строго сказала:
- Будьте зосереджені, діти! Виконуйте рухи точно.
Після обіду всі пішли гуляти надвір. Ечка побачила метелика.
- Пані Руно, підійдіть-но сюди! Тут такий гарний метелик сидить на ромашці!
Вихователька підійшла.
- Цей метелик називається Павине Око. Бачиш, у нього на крильцях – два красивих колечка, мов у павича на пір'ях хвоста.
- Метелик доторкнувся до павичевого хвоста і очка відбилася на його крилах?
- Ні, він таким народився.
- Тепер буду знати. Дякую, пані вихователько. Цей метелик мені дуже сподобався, він красивий!
- Так! Кожен метелик по-своєму красивий.
Підбігли інші діти – бобер Борис, мишка Довгий Хвостик і білка Зубринка. Метелик змахнув крильцями і полетів подалі від малят.
- Ну, ось, - з гіркотою в голосі сказала Ечка, - треба було навшпиньках підходити. А ви…, як слони притупали, налякали крилатого красеня.
- А як його звати?
- Павине Очко! Бе-е-е!
- Жаль, що ми добре його не роздивились.
- У нього на крилах два очка. Бе-е-е!
- Він ними бачить?
- Та ні, бе-е-е, просто це такі кружечки, схожі на очка, на ті, що є на хвості у павича.
- А-а-а! … - відповіли в один голос діти.
- Зрозуміло! – сказала білка Зубринка і замахала своїм пухнастим хвостиком, мовляв, дивіться, я теж красуня, у мене хвіст – більший за тулуб.
Коли тато приїхав за Ечкою та Овом, діти розповіли йому про пригоду з метеликом. Тато Ашко ніжно посміхався дітям, коли слухав їх розповідь. Після того, як вони закінчили говорити, сказав:
- Сьогодні ви побачили хоч одне, хоч маленьке, але диво. І це прекрасно! Правда?
- Так! - відповіла доня Ечка.
- Так! - мовив синок Ов.
