Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Надія Башинська: ТУТ, ЩО ПОСІЯВ, ТЕ Й ПОЖНЕШ… - ВІРШ

Синів двох мали батько й мати. Були вони стрункі, високі. Обидва гарні, кучеряві, та ще ж до того - кароокі! Старший ходив біля худоби. А менший - в полі, у городі. Батьки пишались, бо велося у них все добре у господі. Батькам сини допомагали, ділились всім, що самі мали. Чи то сопілка, чи горіх... завжди було в них все на всіх. Та от сини повиростали, в сусідніх селах проживали. Тоді біднесенько жилося, і братам скрутно повелося. Та в старшого була коза. Він меншому її привів. У того ж п'ятеро синів! А старший донечку лиш мав. То ж меншому козу й віддав... Проснувся якось старший брат, аж бачить - троє козенят! А то дідусь старенький йшов, до меншого у двір зайшов. На ранок дякував, спішив... Він два зернятка залишив. Молодший тут же в землю клав - й заколосився густий лан! То ж він до старшого прийшов, зерня приніс, щоб сіяв той! То ж лан і в старшого шумить... Чому ця розповідь нас вчить? Ти між таких братів живеш. Тут, що посієш, те й пожнеш!