У мене теж одного разу бізнес був,
Давно то було, пам'ятаю й не забув.
Колись у Місті не за "так", за п'ятака,
З батьками, з воза продавав я кабака.
Тоді уперше я про те дізнався,
Що той гарбуз, комусь за гроші здався.
Мені тим покупцям кортіло розказати,
Що гарбуза в городі можна йти й нарвати.
Але тому, що ті торги йшли жваво,
Цю таємницю я беріг й мовчав лукаво...
В той час сім'ї бюджетом я не переймався,
То не один п'ятак до рук моїх "прилип" і в них зостався .
Аж раптом, торг скінчився, й всім "Пока!",
Не залишилось в возі кабака.
Мене цікавило - терпіти було годі,
Гарбуз у Цих людей, що не росте в городі?
На що сказав мені Татусь, отим гордись,
Що ти в селі живеш й тут народивсь.
В містян нема землі, городини й города,
Тож їхні гроші - нам винагорода.
Було таке, та "на землі" я не зостався,
Шкодую, що по світу вік свій протинявся.
Із пережитого в далекому дитинстві.
В. Небайдужий
Жовтень 2025 рік.
