Знову ця осінь світить
кленом навпроти вікна,
Гарна і величава,
навіть коли сумна.
Золотом хвицає душу,
рве її на шматки́.
Що їй до твого болю?
Що їй до гіркоти?
Мряка лоскоче ніздрі,
сіпає за плече.
Але не сміє глибше -
глибше болить й пече.
Вітер обсушує рани,
але усе дарма,
Рупором правда у вічі -
в нас триває війна.
Листя вкриває асфальти
тимчасовим тату́.
Боже, почуй мене грішну
і, може, трохи святу.
Осінь наївно світить
людям вночі і вдень.
Боже, навіщо люди
можуть вбивати людей?
