А що тепер? Холодна порожнеча.
Ні крапельки тепла, важка скорбота.
Повсюди - тільки кам'яні істоти.
Підступним вбивцею підкрався вечір.
Вдивляюся у темряву з вікна.
Мені так важко дихати, Матусю!
На світі Ти була така одна!
А що тепер? Безвихідна задуха
І липень, де Твої сороковини.
З'їдають серце, ніби рак, провини,
Безликі співчуття тиранять вуха.
Ми не дійшли до мрії крізь війну!
У скреготі стандартного "тримайся",
В гірких сльозах безслідно потону.
Цей світ - лише для істуканів з гіпсу.
Цілую Твій портрет, мою ікону.
Пробач мені, святий Пантелеймоне,
Якщо не досить щиро я молився.
Пішла в минуле проклята зима.
Страшне питання задаю: "Що далі?"
А відповіді не було й нема.
