Шкода що з часом коси посивіли,
Душа нуртує, школа за плечима.
Дитячі очі, погляди не смілі,
В надії маму віднайти очима.
О спогади, наче шум води в річках,
Потоки з ямами і сонні в плесі,
Чомусь зненацька сльозини на очах,
Про ті книжки, що вчилися, потерті.
Навчання з трепетом, напевно, як сіль,
А може й солодом комусь здавалось,
Лякали стіни по них ховалась цвіль,
Всього прожитого від війн лишалось.
Новітня школа, сонячне проміння,
В життя дарунком вже дітям й онукам,
Ковток повітря свіжого, стремління,
До знань, щоб хист мати, не знати скрути.
Роки минають, ми мудріємо,
Хотіли, щоб дітям жилося краще,
Лиш тілом, не душею старіємо,
Бажання весен відчувати завше....
Втішаймось кожному сонячному дню.
03.10. 25р
Чуттеві Ваші, Ніно, спогади і міркування! 
