Кипить душа несповненим бажанням,
І мліє тіло від очей твоїх.
Це лише пристрасть? Чи уже кохання?
Найвища святість – чи найбільший гріх?
Думки шалені як зібрать докупи?
Сприймати як тебе без почуттів?
По собі залишаєш мої сльози
І попіл ненадісланих листів.
Думок сум’яття, пальці замерзають...
Що слабше тіло – то сильніше почуття,
Що й у труні його не поховають,
Бо воно дужче за саме життя.
2001.
Із добірки "Брабантське мереживо".
