Ясне сонечко, зігрій
Ти мене собою.
Я й надалі, друже мій,
Прагну із тобою
Жити, хай уже й пройшло
Літо. Потребую
Все одно твоє тепло.
Як нема – сумую
Я. Тужливі почуття
Душу огортають
І її без співчуття
Краять, не пускають
Радіснії почуття
В неї. Я ж бажаю
З ними провести життя,
Бо без них страждаю.
Ясне сонечко моє,
Їх у душу впустить
Лагідне тепло твоє,
Їхній квіт розпустить
На довколишній весь світ.
Більш нести не буду
У душі важкий лиш гніт.
Я його забуду.
Із тобою щастя я
Буду відчувати.
Буду в ній усе життя
Я його тримати
І ділитися ним теж,
Щоби щастя мали
Це, яке не має меж,
Всі, більш не страждали,
Бо для цього й живемо
Ми на світі цьому,
Хай і навіть помремо
Всі колись на ньому.
Євген Ковальчук, 10. 10. 2021
