Аби так пройти, щоб не розбити глека
По вінця наповненого життям
Бурлить що у ньому і переливається
І пєш його ніби глиняним горням
Аби так лишитися, щоб ніхто й непомітив
Не питав чому з ним носишся немов з дитям
Не дивився у глек, де бурлить і переливається
Життя твоє наповнене, хм- чужим життям
Але завжди хтось підштовхне чи підсвідомо обійме
Крепко аж насправді відчув
І відразу розхлюпується, бурлить і піниться
Рідина у тому глеку, що обзивається життям
