Голуби товчуться під горіхом,
ніби просять: наступи на плід,
мимо зграї пробігаю спіхом,
утекти спішу від власних бід.
А куди? Того ніхто не знає.
Чи втечу? Здається, що навряд.
До метро дістануся трамваєм,
далі пішки, крізь осінній сад.
Де вже листя майже не лишилось
ось таке жовтневе дежавю.
і птахам, що розправляють крила,
я горіх останній розчавлю.
06.10.25р.
