І закреслює осінь дощем літа лагідний щем.
І малює вже жовтень жертовність опалого листя.
Кожен з нас - це ноктюрн предковічних і справжніх дилем.
Кожне падання листу - дорога до Вічного міста.
Недописаний вірш як опалий листок пропаде,
Залишаючи світу луну від прощального вдиху.
Жовтий цвіт падолисту - життя осяяння бліде
Тій, майбутній зимі,передчасний уклін,що на втіху.
Надиктуй мені,осінь, ще кілька несмілих рядків,
А тоді забирай все,нездійснене досі,достоту.
Залиши хоч комусь спробу щастя,яку не здійснив,
І хай справжньою стане химерна твоя позолота.
05.10.2025
Гарно 