О, блакитні небеса!
Як же вас люблю
Я! Яка ж у вас краса!
Чи, бува, не сплю
Я. А може, ви – лиш сон,
Що схопив мене
У солодкий свій полон,
Сон, який мине
Згодом, у неждану мить?
Ні, я наяву,
Доки серце стукотить,
З вами все ж живу.
Як на вас я погляд звів,
То вже відвести,
Як би я цього не хтів,
Сили віднайти
Вже не можу. Він немов
Разом з вами зливсь.
З вами я неначе знов
В світ цей народивсь.
Як у вас пливуть хмарки,
Так пливуть у вас
І усі мої думки
Крізь невпинний час.
Вабите ви всіх птахів,
Маните й мене,
Радуєте і без слів
Серденько сумне,
Особливо в ясний час,
Той коли пала
Сонце лагідне у вас,
Сповнене тепла,
Що мені та людям всім
Шле, ним зігріва.
Щастя більшого на цім
Світі й не бува.
Євген Ковальчук, 07. 10. 2021
