Нам мелодію смутку навіяла осінь,
А рояль підіграв в мерехтінні свічок.
Вітер стих у обіймах розхристаних сосен,
Соромливо притих на подвір'ї бузок
І оголені гìлки його, наче пальці,
Стукать стали в вікно, відбиваючи такт.
Тільки літо було ще учора уранці,
А сьогодні пішло, склавши речі в клумак.
Осінь тепла, м'яка, наче лань полохлива,
Трохи злякана наче, ступає у двір.
А вже завтра з вбрання змиє золото злива
І затягне хмаринами неба сапфір.
Виплітаю корону з кленового листя,
Щоб призначить царицю осяяним днем ‐-
Юну осінь, тендітну, руденьку, барвисту
Та прикрити їй плечі багряним плащем.
Захід сонця торкнувся зажурених сосен,
Там мереживо біле зіткав павучок...
Нам мелодію смутку навіяла осінь,
А рояль підіграв в мерехтінні свічок...
28.09.25
