Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Ольга Береза: Надбуремні далі - ВІРШ

Ви доторкніться — і тремтить рука, мов струни, що самі себе озвали. Я хочу, щоби довга ця ріка впадала в надбуремні Ваші далі. Ви не питайте, що мені болить, і розумом не міряйте бажання. Я у тендітнім «так» спалю мости, згоряючи в коханні щосвітання. Ви знаєте: пізнання — не вінець, за родимкою — знов нова безодня. І навіть найупертіший мудрець схиляється, коли любов самотня. Ховаю спраглий опік на вустах, два келихи виношу на веранду, де в тиші вечоровій, наче птах, спадає сукня з брошкою смарагду. Ми запливемо далі берегів, де мова — дотик, а думки — безмовні. Де наші душі — вільні, молоді, і час для них уже стає умовним. ©Ольга Береза