Вири життєві у прірву затягують,
Та скуштувавши на смак гіркоту мою,
Стали поганому Ви противагою,
Руку тримаєте, дух мій рятуєте.
Хай горобина вогненно виблискує,
Смак гіркоти в осінь ніби підкреслює,
А от відчую, що поруч Ви, близько є --
Й дихає вітер весною воскреслою.
Із потаємного світу дістану я
Вишню уквітчану... Що - люті зими нам?
Ви -- противага усьому поганому,
Квіти із літа мого невгасимого.
Золото ллється донині небачене,
І розпогодилось на небокраєві.
Барвами настрою теж Вам завдячую:
Дух мій рятуєте... руку тримаєте...
