Жінка прокидається і каже:
«прийшов час вбивати»
Останнє літо перед війною
І воно вже добігло кінця
Києва обважнілі лампи
Прощатися завжди треба було
ще позавчора
Випалюй мої ініціали на дереві,
чиє листя опадатиме останнім
Бо я йду у ніч без колискової,
Туди, де любов ховає обличчя
І видно лишень її очі
Вони вовчі
Туди, де бруд рятує життя
Де мить перекреслює землю, небо
І все, що між ними
