Не ремствуйте, люди,
У розпачі ремствують люди на Бога,
Що, нажаль, Його зовсім не знають:
«Чому ж то не стане за нас Він стіною?»
У невірі безумній волають.
Чому ти не скажеш: «Боже, прости, каюсь,
Не шанувала Тебе й сміялась,
Що марновірство, вигадка Ти. Признаюсь,
Що й над Словом Твоїм насміхалась.
Беззаконня й розпуста, бог мій – природа,
До смаку все, що Тобі негоже:
Розваги, гулянки – моя насолода.
Прости мене і помилуй, Боже!»
Стоїть Він стіною за нас – ти не бачиш? –
Спиною повернулись багато, –
Тому море горя, і болю, і плачу.
Це для ворога людського свято.
Покаймося, кличмо до Бога Святого,
Що силу дає, мудрість і вміння.
Немає у Всесвіті більше нікого,
Де знайшла б ти, людино, спасіння.
Його в серце своє запроси царювати.
Тут, на Землі, навіки пізнати,
Спасителя, Божого Сина Ісуса –
Тебе завжди і скрізь захищати.
Земля повниться плачем і мідним дзвоном,
Волаючи до неба, вгору.
Хай собі лютує ворог перед сконом –
Клич Ісуса йти з тобою поруч.
Бо в нього часу лишилось дуже мало
Настає, невпинно, час вечірній,
А ти ‘’на волі’’ і часу тобі не стало,
Щоб ти, насправді, став назавжди вільним.
Щоб не опустились заплакані лиця,
Твоє серце не пік біль і сором,
Бо коли вже засяє Свята Зірниця,
А тебе в полоні тримає ворог…
