Здається, що все-таки нас було троє.
Нескладний вибір - пряма дорога.
Нас, трьох, привело щось під стіни Трої.
Чи може примха дурного бога?
Зміни хоча б раз нашій долі вектор
І ось - зубоскалить байдужа пряха.
У Скейських воріт я мовчу, як Гектор,
А поруч застигла ти, мов Андромаха.
І тисячі греків на полі брані.
І знову на силу повзе сила.
Я чую у кожній відкритій рані
Ненависть, що ріже, як спис Ахілла.
І знову втрачаю в собі суб’єкта,
Як в шкіру впиваються кігті страха.
Слабшає тричі поранений Гектор.
Бліда біля краю стіни Андромаха.
Він поруч присів: невгамовний, грізний.
Обличчя риси немов розмиті.
Промовив сухо “Нам двом запізно.
Для неї, хлопче, ми вдвох убиті”.
Волаю “Неправда!”. Нечутно стуку
У грудях і наче мороз по шкірі.
Дивлюся, Танат, мене взяв за руку
І очі в нього сріблясто-сірі.
Прокинувся геть. Ми лежали разом.
Вона - безтурботна. Вона простила.
Я млів то від тиші, а то від сказу.
Кого вона бачить? Мене? Ахілла?
Шпурне доля кості наосліп в сектор.
Шпурне щосили єдиним змахом.
Хайре, мій дивом невтрачений Гектор!
Хайре, моя мовчазна Андромаха.
