Понад диким полем розораним мінами
Віє вітер дикий ніким не зупинений.
Віє понад лугом, віє над лісами,
Наче дитя плаче гіркими сльозами.
Злива як скажена з громом й блискавицею,
Все небо і землю вкрива громовицею.
Грім розбудить лицарів з сивої могили,
Кіньми загуркочуть, вкриють гори й схили.
Бачу мов козацькії шаблі блискотять,
Із небес мов блискавки стріли полетять.
Земля ворухнеться, і Дніпро повстане,
Пращури піднімуть стяги полотняні.
Стане знов Хмельницький, та Сірко по краю,
Звідають ординці, люті з небокраю.
Встане Україна, мов з полону сна,
Барвами заквітне ще для нас весна.
Сонце встане рано, витре кров і сльози,
І засяють знову золоті покоси.
Заспокоїть води батько Дніпро сивий,
Лиш у дикім полі лишуться могили.
