Прийди до мене, щастя,
У всій своїй красі
Та вижени нещастя
З мого життя усі,
Щоб більш я їх повіки
В своїм житті не мав.
Ввійди, прошу, навіки
У нього, щоб сприймав
Його і світ, в якому
Живу, як справжній дар,
Щоб врешті зняв на ньому
Важкий з душі тягар,
Що вже й нести несила,
Несила і тягти.
Давно душа просила
І просить, щоби ти,
О превелике щастя,
У неї увійшло,
Прогнавши всі нещастя,
Щоб більш їх не було.
Коли я буду мати
Тебе у ній, тоді
Не зможе вже віддати
Мене в полон біді
Ніщо на світі цьому,
Де я живу, й ніхто.
Я житиму на ньому
З тобою років сто,
А може, й менше, стільки
Літ, скільки доля дасть,
Щоб не чіпала тільки
Мене лиха напасть,
А ти мене обняло
І, наче квітів цвіт,
В мені щомить буяло
На весь цей диво-світ.
Євген Ковальчук, 24. 09. 2021
