А що ж то таке, бляха муха, мистецтво?
Комусь із юрби
Отієї, що ходить в театр та й раз у сторіччя, мистецтво є схожим на річ
Котрý продають,
Елегантно на пам'ять дарують
Замінивши на пафос — повагу та щирість ( й не забувши приклеїти цінник з нулями на лоба....)
Набиває оскому постійне шукання ново́го
Скільки фарби не трú
Не мішай
Об'єктивно ти стóїш на місці посéред таких же гуляк
Що за краплю натхнення готові віддати нечистому душу
Що готові калічити тіло в послідовництві стилю Ван Гога...
А ти є Ван Гог?
Давай тільки чесно — не змушуй ходи́ти у темінь
Зі скрині старої трусити на світ обере́мки поча́тих картин
Так нещадно заго́рнутих в тру́бки
З ганчір'я
Із дрантя
Там на шма́ття частинами фарби ти різав не світ
Не себе
Різав звичні фантазії, котри́х вельми вдосталь у кожного, хто має мозок...
То було і лиши́лось, було і забу́лось, було і пішло —
Нині ж що?
Ти стоїш, наче стовп, хаотично ввіткну́тий між пли́тками Соборної площі
Тут на прощу збираються ті
Хто із написом FREEDOM колінно чекають на диво
Назва диву — повернення рідних із полону чужинських катівень.
Об'єктивами камер у натовп вдивляються Бог, малювання, поезія й проза
Бо в житті ( як і в правді ) завжди надто гострі емоції
Кожна порція має не смак — має сльози
І уві́ткнуті в плитку списи́
Із картоном
Та маркером.
Ти ще й досі вважаєш себе за Ван Гога?
Сперечаєшся дико про пензлі зі штучного ворсу, що пишуть не так, як корти́ться?
Бачиш — поруч
В картоні та написах — площа
Там у чорному більше мистецтва, ані́ж у твоїх різнобарвних поло́тнах...
